LINEで送る
現在挑戦しているクラウドファンディングですが、残り1か月を切りました。状況は厳しく、「お気に入り」登録は22名のまま止まっています。
ウクライナの方にも想いが伝わるよう、活動報告をウクライナ語に翻訳して発信していますが、まだ十分に届いている実感がありません。
今回のプロジェクトは、「支援をお願いします」というよりも、まずはこういう想いで活動している日本人がいるということを知っていただくことが大切だと考えています。
もし可能でしたら、お仲間へ「こういうプロジェクトがある」という形でご紹介いただくことは可能でしょうか。
無理のない範囲で構いませんので、お力添えをいただけましたら大変ありがたく思います。
僕がこの活動を続けている理由があります。
昨年はじめ、NHKのドキュメンタリーでウクライナの若い女性兵士を追った特集を見ました。
まだ20歳そこそこ。僕の娘よりも若く、笑顔がとても素敵な女性でした。
彼女は志願して軍服に身をまとい、仲間からセクハラを受けながらも懸命に最前線に立っていました。
そしてある朝、トイレに向かう途中、ドローン攻撃を受け、顔や上半身を中心におびただしい裂傷を負いました。
それでも彼女は言いました。
「傷が癒えたら、また戦地に戻る…」
なぜ、そんなことが言えるのか、僕には理解できませんでした。
しかし、その瞳には後悔はなく、むしろ誇りのようなものさえ感じました。
その姿と彼女の未来を思ったとき、僕は涙が止まりませんでした。
そしてその時、手元にあったのが、娘の成長を記録した写真でした。
生まれてから成人するまでの写真を一つの作品にした、僕にとって幸せな宝物でもあるストーリーフォトフレームです。
もし戦場で、そんな愛情にあふれた家族との思い出の写真を見たとき、
「祖国のため」ではなく
「親を悲しませないために帰ろう」
そう思う瞬間があったなら。
今でも僕は、彼女が生きて親御さんのもとへ帰ってほしいと願わずにはいられません。
もし僕の作るフォトフレームが、一人でもそんな気持ちを思い出すきっかけになれたなら、こんなに嬉しいことはありません。
まずはこの活動を多くの方に知っていただくこと、そして「お気に入り登録」をしていただくことが第一歩だと思っています。
このプロジェクトが今も活動していることを、より多くの方に知っていただけたら嬉しいです。
皆様のご協力を、どうぞよろしくお願いいたします。
https://note.com/keen_shark5500/n/nb480a2448416
Наразі я продовжую свою кампанію краудфандингу, але до її завершення залишилося менше одного місяця.Ситуація непроста — кількість людей, які додали проєкт до «обраного», зупинилася на позначці 22.
Щоб мої думки та наміри дійшли й до людей в Україні, я перекладаю звіти про діяльність українською мовою та публікую їх. Проте поки що я не відчуваю, що ця інформація достатньо поширюється.
Для мене цей проєкт — це не стільки прохання про підтримку, скільки бажання, щоб люди дізналися: у Японії є людина, яка діє з такими думками та почуттями.
Якщо це можливо, чи могли б ви розповісти своїм друзям або знайомим, що існує такий проєкт?
Я був би дуже вдячний за будь-яку допомогу у межах можливого.
Є причина, чому я продовжую цю діяльність.
На початку минулого року я побачив документальний фільм на NHK про молоду українську жінку-військову.
Їй було трохи більше двадцяти років.Вона була молодшою за мою доньку і мала дуже теплу та красиву усмішку.
Вона добровільно одягла військову форму і стояла на передовій, наполегливо виконуючи свій обов’язок, навіть стикаючись із сексуальними домаганнями з боку товаришів по службі.
Одного ранку, коли вона йшла до туалету, стався удар дрона.Вона отримала численні глибокі поранення на обличчі та верхній частині тіла.
І все ж вона сказала:
«Коли мої рани загояться, я знову повернуся на фронт…»
Я не міг зрозуміти, як можна сказати такі слова.
Але в її очах не було жалю.Навпаки — у них навіть відчувалася певна гордість.
Коли я подумав про неї та про її майбутнє, я не міг стримати сліз.
У той момент переді мною були фотографії, що зберігають зростання моєї доньки.
Це Story Photo Frame — фоторамка-історія, у якій зібрані фотографії від її народження до дорослого життя. Для мене це справжній скарб, наповнений любов’ю нашої родини.
Я подумав:якщо на полі бою людина побачить фотографії, наповнені спогадами та любов’ю сім’ї,
можливо, у якийсь момент вона подумає не лише«заради Батьківщини»,
а й
«Я хочу повернутися, щоб не змушувати своїх батьків сумувати».
Можливо, настане такий момент.
Навіть зараз я щиро сподіваюся, що та молода жінка змогла повернутися живою до своїх батьків.
Якщо створена мною фоторамка зможе хоча б одній людині нагадати про такі почуття, для мене це буде найбільшою радістю.
Я вірю, що перший крок — це зробити цю діяльність відомою для більшої кількості людей і щоб люди додали цей проєкт до «обраного».
Мені було б дуже приємно, якби більше людей дізналися, що цей проєкт продовжує існувати й зараз.
Щиро прошу вашої підтримки та допомоги.
